Агроекспорт: квоти, ризики і втрачені можливості
Як юридичний хаос, відсутність страхування та зовнішньополітична інертність стримують розвиток аграрного експорту — головні тези Андрія Шабельнікова в ефірі програми «Діалоги» політолога та директора Українського Інституту Політики Руслана Бортника
Сильний аграрний сектор — одна з ключових переваг України. Родючі ґрунти, вигідне географічне положення, клімат, що дозволяє отримувати по кілька врожаїв на рік, — усе це створює ідеальні умови для розвитку експорту. Проте замість стабільного прибутку і впевненої позиції на зовнішніх ринках, український агробізнес стикається з бар’єрами, які роблять успіх радше винятком, ніж системою.
Про те, чому вітчизняний агроекспорт не працює на Україну, в ефірі програми «Діалоги» говорили відверто і без дипломатичних реверансів. Серед спікерів — Андрій Шабельніков, адвокат, керуючий партнер Evrika Law та Голова Комітету з питань інвестиційної діяльності та приватизації Національної асоціації адвокатів України. До обговорення долучилися також адвокатка й агроекспертка Анна Кухарчук, міжнародник Рамдан Аурах та президентка Української Ділової Ради в ОАЕ Олена Широкова.
Єдині правила замість «інвестнянь»: що потрібно бізнесу
Обговорення розпочалося з фундаментального питання — регуляторного середовища. Як зазначає Андрій Шабельніков, українському агробізнесу не потрібні податкові канікули, виняткові умови чи ручне адміністрування. Йому потрібні рівні, зрозумілі та стабільні правила.
«Не потрібно аграрію ні “інвестняні”, ні клубу “білого бізнесу”. Потрібна одна ставка податку, зрозуміла система. Заплатив — працюй. Без візитів з обшуками і без нових “папірців”, які з’являються в дорозі», — наголосив Андрій Шабельніков.
На практиці ж ситуація виглядає інакше: великі агрохолдинги адаптуються до змін, а малим гравцям простіше здати врожай посереднику, ніж ризикувати самостійно виходити на експорт — і юридично, і фінансово.
Наочний приклад системної помилки — Туреччина. Ми експортуємо зерно, а Туреччина — борошно. І заробляє на цьому стабільно.
«Чому б нам не експортувати вареники, а не просто пшеницю?», — іронізує голова Комітету НААУ.
За його словами, питання не в кулінарії, а в державній стратегії: в інвестиціях у переробку, у розвиток логістики, у підтримку виробництва з доданою вартістю та — ключове — в юридичні гарантії для інвесторів.
Ще один виклик — роль держави в агроекспорті. Учасники дискусії одностайні: уряд не повинен бути трейдером, але має бути промоутером.
«Роль держави — підсвітити світу українського виробника. Посольства, консульства, торгові хаби — мають стати вітринами української якості, а не бюрократичними музеями», — акцентує Андрій Шабельніков.
Іншими словами, державна дипломатія повинна створювати умови для просування бізнесу, а не конкурувати з ним.
Страхування воєнних ризиків: про що бізнес не може мовчати
Без юридичного захисту немає довіри — це правило однаково діє і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора. В умовах війни — тим більше.
«Треба дати можливість хоча б часткового відшкодування. Людина має знати: вона не втратить усе. Інакше — ніяких довгострокових інвестицій не буде», — наголошує адвокат.
Відсутність компенсаційних механізмів, гарантійних фондів і ефективної системи страхування робить український агросектор надто ризикованим. А отже — непривлекательним для довгострокових грошей.
ЄС, квоти й транзитні бар’єри: ринок без доступу до ринку
Європейські ринки — ще одна болюча тема. Формально — відкриті, але на практиці — обмежені квотами, політичним тиском і протестами місцевих фермерів. Учасники дискусії наголошують: Україні потрібно дивитися ширше й активніше працювати з Африкою, Близьким Сходом та Азією.
Але тут знову стикаємося з логістичним тупиком. Заблоковані порти, втрачене морське пароплавство, слабка залізниця та відсутність страхування ризиків — усе це унеможливлює експансію навіть туди, де ринки відкриті.
Проблеми не лише зовні. Усередині країни — ті ж самі питання доступу, логістики і прозорості. Споживачі в Києві нерідко платять більше, ніж покупці в Абу-Дабі чи Берліні. Причини — комплексні: від вартості енергоносіїв і транспорту до можливої змови великих постачальників.
Антимонопольне регулювання в Україні, за словами спікерів, або не діє, або діє вибірково. Потреба в єдиних правилах — актуальна не лише для трейдерів, а й для простих покупців.
Розвиток агросектору — це не лише про гектари та врожаї. Це про судову систему, страхування, оподаткування, логістику, дипломатію й антикорупційні запобіжники. І саме тут адвокатська спільнота має бути не глядачем, а активним учасником змін.
Національна асоціація адвокатів України вже залучає до відкритого діалогу представників держави, бізнесу й міжнародної спільноти. Бо без чіткої юридичної рамки — не буде ні сильного експорту, ні майбутнього для українського села.