Чи є в Україні наплив трудових мігрантів через дефіцит вітчизняних кадрів? – коментар ГІТ
В Україні простежується дефіцит кадрів у будівельній сфері, який нині складає близько 40%. Згідно даних Конфедерації роботодавців України, за два роки кількість офіційно зареєстрованих працівників у будівельному секторі скоротилася на 25,4%, до майже 300 000 людей. Будівельні компанії залучають до роботи іноземних кадрів.
Про проблеми, які існують у залученні іноземців, розповів в етері ГІТ керуючий партнер Evrika Law, голова Комітету НААУ з питань інвестиційної діяльності та приватизації Андрій Шабельніков.
Нестача професіоналів в будівельній сфері з’явилася далеко не сьогодні. Ще на початку 2000-х років став помітний брак кадрів. Повномасштабне вторгнення збільшила дефіцит працівників ще більше. Тож залучення іноземців до роботи на українських будівництвах – це вже нагальна потреба.
Але, на жаль, існує дуже багато проблем, які законодавець не вирішив для правильної адаптації залучених іноземців в Україні.
В першу чергу, ми розуміємо, що залучення на будівництво працівників йде з країн Африки, Азії тощо, тобто тих регіонів, з якими Україна не має спрощеного візового контролю. Таким чином, іноземний громадянин має отримати візу на законне перебування на території України, а роботодавець – отримати дозвіл від Центру зайнятості (термін дії дозволу від 6 місяців до 3 років, після закінчення терміну дії дозволу його можливо продовжувати необмежену кількість разів). Водночас дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.
Це досить непроста процедура, якої дуже часто бажають уникнути як роботодавець, так і найманий працівник. Тому найчастіше маємо проблему з “сірим” наймом іноземців, що, з однієї сторони, не дає змогу оцінити реальну картину з ринком праці іноземців, з іншої – майже не можливо захистити права іноземних громадян, які не мають офіційного статусу в Україні.
Крім того, в країні відсутні державні програми адаптації іноземних громадян. Тут варто звернути увагу на існуючу практику Німеччини чи Швеції: обов’язкові мовні курси, соціальна та економічна підтримка впродовж перших двох років перебування в країні. Зрозуміло, що працівник, який прибув в Україну “за кращим життям”, не буде витрачати кошти на платні курси української мови та історії, наприклад, а залишиться у вакуумі відносно життя в новій для нього країні.
Окрім цього, підтримка й адаптація іноземців може позитивно вплинути на імідж України на міжнародній арені. Адже ніщо не працює краще за “сарафанне радіо”, коли інформація про гарні умови праці, соціальний та економічний захист передається напряму від людей, які відчули ці переваги на собі.
Тож законодавцю є над чим працювати, оскільки нестача кадрів відчувається на тільки в будівничій сфері, зважаючи, що з початком повномасштабного вторгнення росії країну залишило понад 6,5 млн українців.