Захист бізнесу, Інвестиції, Огляд ЗМІ, Правовий коментар

Автор: Андрій Шабельніков, керуючий партнер Evrika Law

Джерело: Бізнес.Район

Інвестувати, а не проїдати: що Україна може перейняти з азербайджанського досвіду

ЄС відновив квоти на агроекспорт з України з 6 червня. Нові обмеження діють у скороченому форматі, і поки що мають тимчасовий характер. Однак це рішення спонукало українських аграріїв розглянути альтернативні ринки збуту.

Чому Україна й надалі залишається переважно сировинним експортером і як «азербайджанське економічне диво» може стати прикладом для розвитку – розповідає Андрій Шабельніков, керуючий партнер Evrika Law та голова Комітету Національної асоціації адвокатів України з питань інвестиційної діяльності та приватизації.

В інтерв’ю Бізнес.Району він пояснив, що стримує українського фермера від можливості заробляти у 10 разів більше на тій самій продукції.

Далі – пряма мова експерта.

Що Україна може перейняти від азербайджанського «економічного дива»

В Азербайджані 19 липня відбувся III Шушинський Глобальний медіафорум, де представники світової спільноти обговорити з президентом Ільхамом Алієвим актуальні проблеми регіону та світу. Звісно, не обійшлося і без України.

У 2023 році Азербайджан остаточно звільнив свою територію, яка була окупована з кінця 80-х років, і вже пройшов той шлях, яким ми тільки ідемо.

Форум відбувався на деокупованій території, яка зараз активно відбудовується. Сюди вливають інвестиції – як Азербайджан, так і його партнери. Тому це яскравий приклад відбудови деокупованої території – своєрідне «економічне диво». І досвід Азербайджану особливо цікавий для нас, адже він може стати дієвою моделлю залучення інвестицій.

Тому цікавою була думка президента Алієва, який сказав, що між нашими країнами багато спільного і головне – не втрачати надію та працювати в цьому напрямі. Коли партнери радять: «Треба припинити, забути про ці території, змиритися й рухатися далі», він чітко відповідає: «ні».

Одним з головних меседжів очільника держави було те, що його країна націлена на побудову серйозного регіонального транспортно-логістичного хабу. Азербайджан вже працює з ЄС та ісламськими країнами, отримуючи максимальну вигоду від свого географічного становища. Це стосується і співпраці з Китаєм. Ця співпраця звісно має певні політичні моменти, але пропоную зосередитись на темі інвестиції та співпраці.

Китай є сильним гравцем, який диктує правила розвитку регіону. Загальновідомий факт: китайські кредити мають витрачатися на продукцію китайського виробництва. Це приклад прагматично-економічного підходу до будь-яких фінансових питань. Китай не просто дає кредит – позичальник витрачає його і водночас підіймає економіку Китаю.

Пропоную зосередитись на цифрах. Якщо ми порівняємо, наприклад, на 1991 рік, ВВП Азербайджану становив 5,34 мільярда доларів, а у 2024 році – 74,32 мільярда доларів. Якщо порахувати, то він зріс в 13,9 раза. Такого жодна пострадянська країна регіону не демонструвала.

Якщо взяти для порівняння Україну, то в 1991 році ВВП у нас був 76,35 мільярда доларів, а у 2024 році понад 190 мільярда доларів. В України за той самий проміжок часу ВВП збільшилось лише 2,5 раза. Тобто нам є чого в них повчитися.

Багато хто каже, що це пов’язано з тим, що Азербайджан займає не останні позиції на ринку палива й енергетики. Я погоджуюсь, але правильно інвестувати, а не проїдати, також не багато хто вміє.

Наприклад, Туреччина активно закуповує в нас зерно, переробляє його на борошно й продає по всьому світу у кілька разів дорожче, отримуючи надприбутки. Це показовий приклад того, як інвестор купує в нас сировину. Ми ж прагнемо протилежного – щоб за кордон йшла вже готова продукція, адже те саме борошно ми цілком можемо виробляти самі. Тому наше головне завдання – відійти від сировини як основного продукту експорту і зосередитись на продажі готової продукції.

Якщо говорити про конкретну продукцію та інвестиції, то Туреччина та Узбекистан – наші партнери, які вже зараз активно вкладають в нашу економіку. Вони купують у нас товари, і навіть у період повномасштабного вторгнення відбувається зростання інвестицій саме з цих країн.

Щойно закінчаться бойові дії, можна буде говорити про інвестиції в прифронтові регіони

Хто б раніше серйозно говорив про Узбекистан як гравця на ринку? Але зараз все змінилось. Узбекистан цікавить наш агросектор – не створювати власний, а інвестувати в готовий український. Те саме стосується Казахстану.

Партнери Азербайджану є потенційними партнерами для нас. Азербайджан може і хоче інвестувати в нашу економіку. І точково вже це робить. Усім відомі паливні заправки «Socar».

До повномасштабного вторгнення товарообіг між нашими країнами становив мільярд доларів. У 2022 році цифри зменшилися, але зараз ми маємо десь половину від того обсягу – близько 400 мільйонів доларів. При цьому спостерігається зростання порівняно з минулим роком. Тобто наша економіка залишається живою і функціонує, співпраця навіть в цих умовах продовжується.

Азербайджанська сторона також підтверджує: щойно бойові дії закінчаться, тоді вже йтиметься про інвестиції в регіони, наближені до зони бойових дій. Інвестор вичікує, бо воєнні ризики не покриваються ні страховими компаніями, ні державними установами.

Як люди, які опікуються інвестиційним кліматом, ми розуміємо: треба забезпечити страхування або гарантії для тих, хто вкладатиме кошти, щоб вони були хоча б мінімально застраховані. Зараз такого механізму немає – про нього лише говорять.

Це має бути або міжнародна установа, або українська державна інституція, можливо, спільна, де діятиме фонд, який зможе покривати збитки: побудували склад, побудували завод, прилетіло, згоріло – щоб хоча б відшкодувати вартість знищеного.

Зараз, якщо це відбувається, складаються відповідні акти, подаються заяви на відшкодування – підприємець чи фізична особа подає документи. Їх ставлять у чергу на якусь допомогу від держави, яка буде виплачена в майбутньому. Можна подати позов до країни-агресора, виграти його, отримати рішення суду про відшкодування вартості майна. І чекати, бо поки що жодна інституція не займається виплатами, репараціями чи відшкодуванням збитків.

Якщо хтось комусь допомагає, то це виключно волонтерські проєкти для людей. Мова йде про ВПО й про шкоду, завдану їхньому майну, про забезпечення їх житлом. Тобто не при відшкодуванні вартості інвестицій або будівництва підприємств. Ну і тим паче не про якісь міжнародні партнерства.

Ми залишаємося конкурентними, бо наша продукція дешевша за польську

Після звільнення острова Зміїний та відновлення можливості працювати через порти експорт збіжжя та агропродукції не лише відновився, а й наростив темпи.

Зараз є проблеми з квотами. Раніше ми експортували за кордон через Європейський Союз стільки, скільки могли вивезти. Це викликало невдоволення місцевих фермерів та агровиробників. Й відповідно ми спостерігали протести польських фермерів на кордоні.

Нині квоти встановлені в рази більші, ніж були до повномасштабного вторгнення, і перекривають масштаби експорту минулого року. Зараз ми можемо експортувати збіжжя в шість разів менше. Така ж ситуація з цукром.

Тому треба в будь-якому випадку розвивати нові маршрути, включно з тими країнами, про які ми вже говорили – той самий Узбекистан або бізнес-спільноту в арабських еміратах – про такі ринки ми взагалі раніше не знали. Зараз те саме масло, вироблене в Україні, може опинитися на полицях в Арабських Еміратах. І тут головну роль мають відігравати наші консульства в усіх країнах.

До повномасштабного вторгнення майже всі африканські країни закуповували у нас зернові. Зараз представники цих країн, наприклад від Єгипту, заявляють: «Дайте скільки можете, ми заберемо все».

Ключову роль відіграє логістика. Саме тому ми говоримо про Азербайджан, про нові коридори, про будівництво нових залізничних шляхів, куди вкладаються мільярди доларів. Нам потрібно якось вивозити продукцію, щоб вона залишалася ліквідною та конкурентоспроможною при доставці в ці регіони.

Раніше експорт відбувався виключно морським шляхом. Ускладнення логістики через повномасштабне вторгнення не дозволяє нам вільно експортувати та попри все ми залишаємося конкурентними, оскільки наша продукція дешевша за польську через меншу затратну частину.

Зараз у світі будуються сотні й тисячі кілометрів доріг. Ми вже наочно побачили, що не можна покладатися на один шлях доставки, потрібно диверсифіковано підходити до цих питань: водою, морем, залізницею, фурами – як завгодно, але треба це робити.

Через війну ми не можемо бути настільки ефективними у цьому напрямі. Значні кошти вкладалися, але є втрати від прильотів. І від цього нікуди не дінешся.

Фермер може заробити в десять разів більше, якщо розбереться в механізмі

У цьому році через зменшення врожайності та квот ситуація може скластися так, що агровиробнику взагалі не вигідно буде кудись везти продукцію. У нього трейдери забирають врожай і самі везуть.

Агровиробнику має бути вигідно здати продукцію на збереження, а потім продати пізніше, а не одразу з поля. Але так не відбувається. Тому з поля все забирається, везеться, зберігається. Якщо це припортова інфраструктура – зрозуміло, вантажиться і продається за кордон.

Механізм має запрацювати таким чином, щоб сімейне чи фермерське господарство могло б укласти відповідний договір, але не продати з поля свою продукцію втричі, а то й у десять разів дешевше. Якби фермер розумів, як укласти договір, мав би партнерів або менеджера, чи юриста, який допоміг би з укладанням договорів – він би заробляв більше.

Механізм роз’яснювальної роботи має йти від держави. Вона має роз’яснити малому і середньому бізнесу, як продавати свої товари не посереднику, а кінцевому споживачу. Для цього потрібно проводити семінари, дати зразки заповнення накладних та звітності.

Ми трохи прискорилися через війну. Ніхто не уявляв, що у нас будуть мільйони населення в Польщі та Німеччині. Але попри все ми вже маємо цей ресурс. І бачимо, що у багато чому прогресивніші від європейських держав, і вони мають у нас чого вчитися. Користуючись з того, що ми вже інтегрувалися в цих країнах, ми там уже є, цей зв’язок можемо тільки збільшувати.

Раніше фермер сказав би: «Хай забирає і все, дає мені 100 гривень». Зараз він може заробити 1000 гривень, поспілкувавшись зі знайомим, який виїхав і працює у фірмі, що займається тією самою продукцією в Польщі.

Думаю, перспективи нарощування у нас все одно є, і інвестувати в це має бути вигідно, але швидше в післявоєнний період. Тому ми говоримо і будемо продовжувати говорити про Азербайджан, Узбекистан, Казахстан, Туреччину, країни Африки та Арабські Емірати. Це може стати прикладом для всього регіону. Всі країни Перської затоки зрозуміють: якщо Арабські Емірати придбали у нас продукцію сільського господарства, то й інші країни також можуть це робити.

Партнери, з якими ми співпрацювали ще до повномасштабного вторгнення, зокрема в країнах Африки, залишаються для нас пріоритетними напрямками. Їхнє населення постійно стикається з проблемою голоду та нестачею продовольства. Співпраця з ООН також є перспективною, адже організація закуповує нашу продукцію та розподіляє її між країнами, де вона найбільш потрібна.

Важливу роль відіграють і прямі контакти. Прикладом є Єгипет, де представники бізнес-спільноти відкрито заявляють, що готові забрати будь-який обсяг нашої продукції без квот та обмежень – головне, щоб ми доставили її. Тому потрібно забезпечити вихід до морських шляхів, а далі – транспортувати продукцію в інші країни. Ми не обмежуємося лише згаданими державами й переконані, що потенціал експортувати українську продукцію на весь світ у нас є.