НЕВДАЛІ СПРОБИ КРЕДИТОРІВ ВІДСТОРОНИТИ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО ВІД ЛІКВІДАЦІЇ БОРЖНИКА

Ліквідація боржника – це припинення існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.
Процедура банкрутства є складною та багатокомпонентною, являє собою цілісний механізм основою якого є суворе дотримання всіх законодавчих вимог.
Умови, підстави переходу до ліквідаційної процедури боржника – юридичної особи та правові наслідки її здійснення урегульовані розділом IV книги третьої «Банкрутство юридичних осіб» Кодексу України з питань банкрутства.
Нещодавно Верховний Суд у постанові по справі № 5002-17/1718-2011 зробив низку важливих висновків щодо процедури банкрутства, зокрема особи ліквідатора, дій які він повинен вчиняти та оплати його роботи. Кредитор боржника мав намір відсторонити арбітражного керуючого на підставі неналежного виконання своїх обов’язків, зокрема заперечуючи звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, з приводу чого Верховний Суд вказав наступне.
За змістом статей 61, 62, 63, 64 Кодексу України з питань банкрутства ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, формує ліквідаційну масу з усіх видів майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлених в ході ліквідаційної процедури, за рахунок коштів, одержаних від продажу якого (майна та майнових активів боржника), здійснюється задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до частини другої статті 65 Кодексу України з питань банкрутства, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи – банкрута, а також власнику майна.
Частиною третьою статті 65 Кодексу України з питань банкрутства передбачено, що якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
Правильне завершення ліквідаційної процедури є основним завданням ліквідатора, який, з урахуванням покладених на нього законом повноважень повинен наполегливо та добросовісно працювати упродовж всієї процедури ліквідації.
Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами розгляду яких суд приймає ухвалу про ліквідацію боржника та закриття провадження у справі.
Отже, Кодексом України з питань банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів), подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
На необхідності дотримання зазначеного принципу неодноразово зверталася увага Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду під час касаційного перегляду судових рішень (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 904/5948/16, від 02.07.2019 у справі № 5011-46/1733-2012, від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15, від 28.11.2019 у справі № 18/1971/12, від 27.02.2020 у справі № 910/21227/16, від 25.06.2020 у справі № 44/484-б, від 27.10.2020 у справі № 28/29-б-43/212-2012).
Разом з тим принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора встановлює критерій обґрунтованості сумнівів щодо повноти дій ліквідатора, з урахуванням чого покладає на кредитора або іншу особу, яка оспорює дотримання цього принципу, обов`язок обґрунтовувати, що саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування ліквідаційної маси (подібні за змістом висновки сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 904/4863/13, від 28.11.2019 у справі № 904/6144/16, від 10.12.2020 у справі № 916/95/18).
Тож заперечуючи звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника з підстав неналежного виконання ліквідатором боржника своїх обов`язків у ліквідаційній процедурі та неповноти здійснених ним заходів у цій процедурі, з урахуванням положень частини шостої статті 61 Кодексу України з питань банкрутства, статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кредитор або інша особа має довести, що ці порушення з боку ліквідатора мали місце та призвели до недотримання порядку здійснення ліквідаційної процедури, і тим самим вплинули на формування ліквідаційної маси і на задоволення вимог кредиторів, відтак – на результати ліквідаційної процедури боржника, а подальше провадження у справі про банкрутство в контексті збільшення судових витрат у справі та застосування додаткових інструментів задля задоволення вимог кредиторів є виправданим.
Натомість ліквідатор у звіті, в силу покладених на нього Кодексом України з питань банкрутства завдань у ліквідаційні процедурі, має довести, що його дії мали саме мету пошуку і виявлення майна банкрута. Під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси.
Тому у зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди констатували, що за відсутності доказів створення кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, а також судового рішення про визнання недійсними документів на підставі яких за третьою особою зареєстровано право власності на продане з аукціону 30.09.2013 майно боржника ліквідатор позбавлений можливості забезпечити реєстрацію за боржником права власності на відповідне нерухоме майно, отже і правових підстав включити його до ліквідаційної маси задля повторної реалізації у межах справи про банкрутство товариства.
З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що матеріали справи підтверджують вжиття ліквідатором вичерпних заходів з виявлення майна боржника з урахуванням обставин цієї справи та особливостей, пов`язаних з місцезнаходженням боржника і його майна на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, що само по собі не виключає можливості реалізації такого майна за умови та наявності правових підстав для його включення до ліквідаційної маси в межах справи про банкрутство.
Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та закриття провадження у справі № 5002-17/1718-2011, враховуючи, що на час затвердження підсумкових документів за результатами ліквідаційної процедури у товаристві були відсутні активи за рахунок яких можливо задоволення вимог кредиторів і ліквідатором було здійснено усі можливі та адекватні дії задля виявлення та повернення майна банкрута з урахуванням встановлених судами обставин цієї справи.

Leave a Comment