«ПРЕЗУМПЦІЯ СПІЛЬНОСТІ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ: ЧИ Є ШАНС ЗАЛИШИТИ ХОЧ ЩОСЬ НЕПОДІЛЬНИМ»

Питання поділу майна подружжя після розлучення є проблемним чи не в кожному випадку. Між колишнім подружжям завжди виникають розбіжності на предмет розуміння кому має належати те чи інше майно і в такому випадку без ґрунтовного аналізу законодавства та чіткого розуміння правового режиму спірного майна не обійтися.

Праву спільної сумісної власності подружжя присвячена Глава 8 Сімейного кодексу України, якою передбачаються як умови виникнення такого права, порядок його реалізації так і окреслюються певні моменти процедури поділу майна подружжя.

Як відомо, відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).

Зі статті 60 Сімейного кодексу України випливає презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя, де частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому відсутня необхідність доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Проте, існують і виключення, коли майно набуте під час шлюбу вважається все ж особистою власністю одного з подружжя. Як зазначає Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21.12.2007 р. № 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

майно, набуте нею, ним до шлюбу;

майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”;

земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

У Постанові від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19 Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, встановлено, що, належність спірної квартири, придбаної в період зареєстрованого шлюбу між особами до особистої приватної власності одного з подружжя не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником квартири, оскільки вона перебувала у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу.

Суд першої та суд апеляційної інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам, на які сторони посилалися, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти одного з подружжя, в тому числі, що це майно було придбано за його особисті кошти, отримані від родичів, дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власність одного з подружжя.

Із вищезазначеного випливає, що доведення факту належності спірного майна одному з подружжя на праві приватної власності є досить непростою справою і повинні існувати беззаперечні факти того, що майно набуте виключно за особисті кошти одного з подружжя.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, презумпція спільності права власності подружжя є надзвичайно важко оспорюваною, адже позиція українських судів вже довгі роки залишається незмінною: майно придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя, доки сторонами обґрунтовано не буде доведено протилежне.

Отже, питання поділу майна завжди було і буде таким, що вимагає значних зусиль з боку кожного з колишнього подружжя, якщо є намір спростувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно, що робить процедуру поділу майна не найприємнішою та досить довготривалою.

Leave a Comment